Раціоналізм Нового часу ( Р.Декарт, Г.Лейбніц, Б.Спіноза). (Код: 122)

Рейтинг:
Раціоналізм Нового часу ( Р.Декарт, Г.Лейбніц, Б.Спіноза).
zoom Увеличить изображение
Цена: 30.00 грн
Количество: 

1

 

План
Вступ..............................................................................................3
1. Раціоналізм Нового часу Р.Декарта...................................................4
2. Раціоналізм Нового часу Г.Лейбніца.................................................6
3. Раціоналізм Нового часу Б.Спінози...................................................9
Висновок........................................................................................11
Список використаної літератури...........................................................12

Вступ
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

1. Раціоналізм Нового часу Р.Декарта
Рене Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, представник класичного раціоналізму. Також ставив завдання створення наукового методу пізнання, супротивного схоластиці. Але на відміну від Ф.Бэкона, який звертався до досвіду, експерименту, Р. Декарт апелював до розуму, самосвідомості.
У основі філософії Р. Декарта лежить дуалізм душі і тіла. Механістична риса його світогляду проявляється в твердженні того, що світ представляє сукупність різних механізмів - "рослина такий же механізм, як і годинник".
Подальший розвиток ідеї раціоналізму отримали в працях Би. Спінози, який здолав дуалізм Декарта і єдність світу пояснював через матеріалістично зрозумілу субстанції. Раціоналіст Г. Лейбніц, навпаки, доводив гармонію світу наявністю вселенської системи монад - духовних утворень нерозривно пов'язаних з Богом - вищою монадою. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.
Як і Ф.Бекон, Р.Декарт стверджував практичну значність науки, вбачаючи у ній знаряддя людської могутності. Як і Ф.Бекон, Р.Декарт критикував схоластику, її метод і логіку, прагнув філософськи обґрунтувати новий тип наукового знання і розробити відповідний йому метод. Проте погляди на сутність цього методу в них були різні. Ф.Бекон пішов шляхом емпіризму і обстоював матеріалізм, Р.Декарт створив систему раціоналізму і обстоював філософський дуалізм.
Р.Декарт відомий не тільки як відомий науковець, а й як методолог, автор ефективного методу наукового пізнання. Першою його філософською працею був саме методологічний трактат „Міркування про метод", в якому вчений обстоює думку про безмежні можливості людського розуму для якого не існує нерозв'язаних проблем: треба тільки вивільнити його з полону пристрастей і правильно використати для пізнання. Такими правилами використання розуму, цієї здібності, що дана кожній людині від природи, і є метод.
Метод Р. Декарта докорінно відрізняється від наукового методу Ф. Бекона. Якщо Ф .Бекон виходив із того, що лише чуттєвий досвід, експеримент може бути джерелом достовірного знання, то Р.Декарт вважав, що саме тільки чуттєвого досвіду для цього замало. Джерелом достовірного знання, на думку Декарта, може бути лише людський розум, інтелект. „Лише інтелект здатний пізнавати істину, хоча і мусить звертатися на допомогу до уяви, чуттів і пам'яті" - писав вчений.
Декарт виробив свій науковий метод під впливом математики, адже він сам був блискучим математиком. Тому людський розум, перед яким відкриваються усі таємниці світу, постає у Декарта як математичний розум, а правила користування ним можуть бути запозичені у тієї таки математики.
Декартові належить заслуга дедуктивного методу в умовах формування нової науки. На відміну від Ф.Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція, Р.Декарт у своїх методологічних розробках ґрунтується на методі логічної дедукції. Цей метод зафіксований у відомих чотирьох правилах Декарта.

2

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара