Німецький суб’єктивний ідеалізм: Кант та Фіхте (Код: 121)

Рейтинг:
Німецький суб’єктивний ідеалізм: Кант та Фіхте
zoom Увеличить изображение
Цена: 30.00 грн
Количество: 

1

 

План
Вступ....................................................................................3
1. Теорія пізнання та етичні погляди І .Канта.................................4
2. Суб'єктивний ідеалізм та діалектика у філософії Й.Фіхте................8
Висновок................................................................................10
Список використаної літератури..................................................11

Вступ
В кінці ХУШ - першій половині XIX століття бурхливий розвиток філософії був пов"язаний з Німеччиною.
Керуючись принципом діалектико - матеріалістичного детермі¬нізму, потрібно підкреслити специфіку та суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу, що знайшло свій прояв в німецькій думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась у умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, йшла часто на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а, з іншого боку, об'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо у Франції, наприклад, революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.
Німецька класична філософія представлена такими філософами: І.Кант, І.Фіхте, Г .В.Ф.Гегель, Ф.Шеллінг, Л.Фейєрбах.
1. Теорія пізнання та етичні погляди І .Канта.
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724—1804рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З 70-х років починається другий, так званий «критичний» період, коли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: «Критика чистого розуму» (1781 р.), «Пролегомени» (1783 р.), «Критика практичного розуму» (1788 р.).
У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб 'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини.
Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір—час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання — це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях — так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

2

 

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара