Нормативно-правова база формування ринкової моделі агропромислового комплексу (АПК) (Код: 113)

Рейтинг:
Нормативно-правова база формування ринкової моделі агропромислового комплексу (АПК)
zoom Увеличить изображение
Цена: 30.00 грн
Количество: 

1

План
Вступ
Питання 1 Нормативно-правова база формування ринкової моделі агропромислового комплексу (АПК)
Питання 11 Концепція аграрного маркетингу: розвиток та умови застосування
Питання 21 Сільськогосподарське виробництво
Питання 31 Характеристика основних оперативних питань маркетингової діяльності виробника сільськогосподарської продукції
Питання 41 Відмінність ринку зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, від західноєвропейської моделі.
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

 

Для ефективного функціонування аграрного ринку потрібно забезпечити функціонування необхідної ринкової інфраструктури. Якщо ринкову економіку ми визначаємо як суспільну систему виробництва й розподілу матеріальних благ, що ґрунтується на вільній торгівлі суб'єктів різних форм власності та ціноутворенні, які регулюються конкуренцією і співвідношенням попиту й пропози¬ції, то під інфраструктурою ринку ми маємо на увазі ті інституції і засоби, які забезпечують виробництво й реалізацію виробленої продукції. Інфраструктура аграрного ринку передбачає наявність інституцій, які забезпечують постачання сільськогосподарських товаровиробників необхідними для виробництва ресурсами: насін¬нєвим і садивним матеріалом, племінними тваринами, технікою й пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин і тва¬рин, надають маркетингові й консультаційні послуги, забезпечу¬ють кредитування й страхування сільськогосподарського вироб¬ництва, його юридичне обслуговування, бухгалтерський облік та аудит, сертифікацію та експертизи, переробку сільськогосподар¬ської продукції, меліоративні, транспортні, складські, охоронні, техсервісні та інші послуги, необхідні для здійснення сільськогос¬подарського виробництва. Інфраструктура аграрного ринку вклю¬чає в себе також інституції, які забезпечують реалізацію виробле¬ної продукції, її маркетинг та рекламу.

 

Питання 1 Нормативно-правова база формування ринкової моделі агропромислового комплексу (АПК)
Проблемою України під час переходу до ринкових методів гос-подарювання є нерозуміння кінцевої моделі, на досягнення якої спрямовані ринкові перетворення. На початку реформ держава припустилася істотної помилки, зруйнувавши централізовану пла¬нову систему господарювання, сподіваючись на формування кла¬сичної ринкової економіки за теорією А. Сміта. При цьому не бу¬ло єдиної програми чи концепції таких перетворень. Відсутність навчання керівництва підприємств і населення основам господа¬рювання в нових умовах призвело до спаду виробництва й затяж¬ної економічної кризи. Менталітет пересічного українця, змінений радянською системою, не дозволяв населенню ефективно скорис¬татися всіма благами ринкової свободи. Це спричинило неефектив¬ність економічних перетворень, особливо на селі, яке традиційно відзначалося консервативним менталітетом.
Зрештою з'ясувалося, що обійтися без державного регулювання ринкової економіки не можна. Згідно з Основними засадами і нап¬рямами становлення економіки України в кризовий період, схвале¬ними постановою Верховної Ради України від 15 червня 1994 р., курс було взято на формування змішаної системи господарювання: поєднання державного регулювання з приватною ініціативою. На¬певне, така модель має бути найефективнішою: помилки централі¬зованого державного управління тепер виправлятимуться приват¬ними підприємствами: досвід Югославії показує, що навіть коли державне господарство було повністю зруйноване внаслідок вій¬ськової операції НАТО, забезпечення населення продуктами спо¬живання, завдяки приватному секторові народного господарства, практично лишилося на довоєнному рівні. Приватна ініціатива має стимулювати інноваційний розвиток держави. Така система має бу¬ти гнучкішою та ефективнішою.
Для переходу на нові методи господарювання на селі потрібно було здійснити приватизацію державної власності на засоби сіль-ськогосподарського виробництва, в тому числі на землю, створен¬ня необхідних господарських і правових умов становлення й роз¬витку приватних господарств, зокрема формування інфраструктури аграрного ринку, а також навчання селян господарюванню в нових умовах. Існуюча в Україні модель ринкових перетворень передба¬чає реалізацію перших двох напрямів, але третій — практично іг¬норується. На селі тривалий час зберігалася адміністративно-ко¬мандна система господарювання: селяни підкорялися головам кол¬госпів і були практично позбавлені приватної ініціативи. Лише ос¬таннім часом під впливом прикладів ефективного господарювання окремих фермерів та інших приватних господарств свідомість селя¬нина змінюється: він дедалі більше починає розуміти як можна ви¬користати переваги ринкової економіки.
Загалом ринкові реформи на селі поділяються на такі етапи:
І. Деклараційний етап (1990-1994 рр.): проголошення на офіцій¬ному рівні курсу на ринкові перетворення, формування багатоук¬ладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на засоби виробництва і на земельні ділянки. У цей час приймають законодавчі акти, які регулюють порядок зайняття підприємниць¬кою діяльністю, встановлюють основні засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності, вільного ціноут¬ворення. Разом з тим, ці норми-декларації не прийняли консерва¬тивні селяни. І хоча на цьому етапі починається перетворення колгоспів на колективні сільськогосподарські підприємства, вони й надалі лишаються збитковими. Держава продовжує застосовува¬ти щодо регулювання сільського господарства переважно неринкові методи адміністративно-командної системи господарювання: зберігаються "ножиці цін", сільськогосподарська продукція реалі¬зується переважно державі за її замовленням і за фіксованими дер¬жавними цінами. Держава централізовано продовжує забезпечува¬ти село машинною технікою, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надає дотації і кредити. Незважаючи на це, сільське господарство залишається збитковим, а держава що¬року списує борги сільськогосподарських підприємств. Хоча в цей час і виникають окремі фермерські господарства та інші приватні сільськогосподарські формування, це скоріше винятки з правила, ніж загальна тенденція, бо селянам невигідно створювати приват¬ні господарства.
II. Інфраструктурний етап (1995-1998 рр.): зусилля держави спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна вважати 18 січня 1995 р. — дату прийняття Указу Президента України № 63/95 "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" [1], згідно з яким, селянам надали право самостійно розпоряджатися вирощеною сільськогосподар¬ською продукцією, реалізуючи її за договорами через біржі, торго¬ві та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації. У цей час створюються аграрні біржі, торгові доми, поступово фор¬мується аграрна ринкова інфраструктура, відпрацьовуються меха¬нізми вільного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Відтепер держава сама стає учасницею аграрного ринку й купує сільськогос¬подарську продукцію для державних потреб через ринкові механіз¬ми: на біржах, через аукціони тощо. Аграрна реформа прискорю¬ється: провадиться приватизація та паювання землі й майна, зрос¬тає кількість приватних господарських формувань на селі. Проте ринкові перетворення не передбачали проведення широкої кампа¬нії просвіти селян, через це вони переважно залишаються в управ¬лінні голів колгоспів і не користуються можливостями створювано¬го аграрного ринку. Держава продовжує вживати не ринкові, а ад¬міністративні заходи щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою, пально-мастильними матеріалами, а госпо¬дарства залишаються збитковими і щороку держава змушена їм списувати борги. Вона поки що не має єдиної концепції аграрних реформ, тому провадить аграрні експерименти: виокремлює базові господарства для опрацювання ринкових моделей господарювання, вивчає та узагальнює їх досвід.
III. Концептуальний етап (1998-1999 рр.): у цей час опрацьо¬вуються концепції аграрної реформи. Якщо раніше реформи провадилися без належного концептуального обґрунтування і прорахунку вжитих заходів, що призвело до їх непослідовності та частковості, чого навіть не передбачали ідеологи реформ. Впродовж цього етапу на основі узагальнення попереднього дос¬віду реформування опрацьовуються концепції аграрної реформи, що має забезпечити її комплексний і виважений характер. Його початком можна вважати 29 квітня 1998 р., коли Указом Прези¬дента України затверджені Основні напрями розвитку агропро¬мислового комплексу України на 1998-2000 роки. Власне цей до-кумент і був однією з перших комплексних концепцій аграрної реформи й розвитку аграрного ринку. Він охоплював різні цари¬ни сільського господарства і був покликаний створити ідеологіч¬не підґрунтя аграрних реформ. У цей час продовжує формувати¬ся інфраструктура аграрного ринку, але вже на концептуальних засадах; запроваджується фіксований сільськогосподарський по¬даток, який істотно зменшив податковий тягар на селян; закла¬даються основи диференційованого розвитку аграрного ринку. Річ у тому, що право Європейської Спільноти передбачає дифе-ренційоване регулювання окремих секторів аграрного ринку: ринку цукру, зерна, олії, молока та ін. Україна, намагаючись застосувати свою правову систему до права ЄС, починає дифе¬ренційовано регулювати різні сегменти аграрного ринку. В усьо¬му іншому спостерігаються ті самі тенденції, що й за Інфрас-труктурного етапу.
IV. Радикальний етап (1999-2000 рр.): пов'язується з прийнят¬тям реформаторського Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення ре¬формування аграрного сектору економіки" [2]. Радикальність реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колективні сіль¬ськогосподарські підприємства були реформовані і на їх базі ство¬рені приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські гос¬подарства, агрогосподарські товариства, сільськогосподарські коо¬перативи та інші суб'єкти аграрного права, засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян зганяли в колгоспи, так протягом 1999-2000 рр. відбувався зворотний про¬цес: колективні сільськогосподарські підприємства реформовали централізовано. Вони змушені були укладати з власниками зе¬мельних часток (паїв) договори їх оренди і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками господарс-тва, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку (пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією, новим об'єктом прав, який можна було зда¬ти в оренду, укласти інші господарські договори щодо неї. І хоча на цьому етапі ще не забезпечувалося проведення просвітницької кампанії серед селян щодо порядку господарювання в ринкових умовах, такі радикальні заходи все-таки вплинули на свідомість селян, котрі відчули себе власниками. Реформованим сільськогос¬подарським підприємствам списується заборгованість, приймаєть¬ся Указ Президента України від 6 червня 2000 р. № 767/2000 "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграр¬ного ринку" [3], який був націлений на прискорення формування йо¬го інфраструктури.
V. Закріплюючий етап (2001-2002 рр.): для того, щоб закріпити позитивні результати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого формування інфраструктури аграрно¬го ринку. В цей час приймається Закон України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" [4]. Він передбачає формування механізму застав¬них закупок сільськогосподарської продукції (тобто можливості селян одразу продати продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її подорожчання на ринку, продати її іншому по¬купцеві, повернувши державі кошти й відшкодувавши витрати на її зберігання). Передбачається податкове стимулювання сільсько¬господарського виробництва, пільгове кредитування та страхуван¬ня, розвиток лізингу й фондового ринку. Важливою складовою аграрної реформи стає запровадження системи сільськогоспо¬дарських дорадчих служб. Концепцію становлення і розвитку мережі сільськогосподарських дорадчих служб в Україні затвер-джено наказом Мінагрополітики, Української академії аграрних наук і Національної академії наук України від 25 квітня 2001 р. № 114/36/165. Саме сільськогосподарські дорадчі служби покли¬кані забезпечити ринкову просвіту селян. Це те, з чого треба бу¬ло починати аграрну реформу. В Україні створюється близько 50 аграрних бірж, близько 600 агроторгових домів, понад 800 обслу¬говуючих кооперативів, понад 19 тис. заготівельних пунктів. Пе¬редбачаються заходи з розвитку експорту сільськогосподарської продукції. Запроваджується постачання села технікою, пально-мас¬тильними матеріалами й добривами на ринкових засадах. Прийма¬ються укази Президента України від 8 серпня 2002 р. № 694/2002 "Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку" і від 8 серпня 2002 р. № 695/2002 "Про заходи щодо розвитку іпотеч¬ного ринку в Україні".
VI. Комплексний етап (з 2003 р. і до сьогодні): пов'язаний з Ком-плексною програмою розвитку аграрного ринку України на 2003-2004 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. № 271. Програма має комплексний характер і передбачає: формування інфраструктури аграрного ринку; розви¬ток сільськогосподарських дорадчих служб для забезпечення рин¬кової просвіти селян; забезпечення застосування високих іннова¬ційних технологій у сільському господарстві; розвиток аграрної на¬уки; виставкової та маркетингової діяльності та розв'язання цілої низки інших проблем. Ця програма дійсно має комплексний ха¬рактер, оскільки ґрунтується на визначеній концепції аграрного ринку і охоплює різні аспекти його формування. Основні заходи з виконання зазначеної програми затверджені наказом Мінагрополі¬тики України від 7 квітня 2003 р. № 98.

2

 

 

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара