Кримінально-процесуальні функції, гарантії, строки і повідомлення (Код: 54)

Рейтинг:
Кримінально-процесуальні функції, гарантії, строки і повідомлення
zoom Увеличить изображение
Цена: 100.00 грн
Количество: 

1

Зміст


Вступ
Розділ 1. Кримінально-процесуальні строки і повідомлення
1.1. Поняття процесуальних строків, порядок їх обчислення та поновлення
1.2. Строки розслідування й розгляду кримінальних справ за новим КПК
1.3. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні
Розділ 2. Кримінально-процесуальні гарантії
2.1. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій
2.2 Система процесуальних гарантій
2.3.Особливості додержання гарантії недоторканності у кримінальному провадженні щодо окремої категорії осіб
Розділ 3. Кримінально-процесуальні функції
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу.
В основі процесу пізнання у кримінальній справі лежать загальні гносеологічні, соціальні, психологічні закономірності, притаманні процесу пізнання у будь-якій соціальній сфері згідно з законами матеріалістичної теорії відображення. Метою кримінально-процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. У теорії пізнання поняття "факт" і розглядається як ідентичне поняттю "істина", що підкреслює його реальність на відміну від ідеального. Факт (істина) як явище об'єктивної дійсності є таким, що пізнається. Будь-яка протиправна дія або бездіяльність протікає у матеріальному середовищі і є причиною взаємодії об'єктів (предметів, речовин), яка відбивається в матеріаль¬них і ідеальних відображеннях. Носіями матеріальних відображень (слідів) є всі об'єкти неорганічної й органічної природи, а носіями ідеальних відображень — люди, наділені свідомістю і мисленням у вигляді розумових образів— "слідів пам'яті"1.Злочин для осіб, на яких законом покладено обов'язок розслідування і розгляду справи, завжди є подією минулого, яку вони повинні пізнати. Згідно з прямою вказівкою закону (статті 54, 58, 60 КПК), якщо ці особи є очевидцями злочину, то вони не вправі здійснюва¬ти свої процесуальні функції у кримінальній1 справі. Одержання інформації про подію (в тому числі про злочин), що мала місце у минулому, можливе і без діючої системи кримінально-процесуальних доказів. Шляхи і способи одержання знань практично не обмежені, вони визначаються лише наявністю носія інформації (фізичної особи або предмета матеріального світу) і можливістю виявлення, діставання і сприйняття інформації (вербальної або ви¬раженої у фізичних, хімічних, біологічних та інших ознаках).
Зміст доказового права відбиває гносеологічну позицію за¬конодавця, який стоїть перед проблемою встановлення істини за будь-яку ціну або свідомою (свідомо обраною) готовністю знизити ймовірність її досягнення, щоб зменшити ризик засудження невин¬ного, а також звузити сферу обмеження конституційних прав грома¬дян. Національне кримінально-процесуальне право вихідним, визна¬чальним у доказовому праві вважає положення, закріплене у консти¬туційній нормі, яка проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні най¬вищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції України).
Специфіка пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що відбувається у формі судового доказування, виявляється в тому, що вона має дві сторони: пізнавальну і посвідчуючу. Остання означає, що фактичні дані (свідчення про факти), пізнані уповноваженими особами у ході розслідування справи, повинні бути зафіксовані у такій передбаченій законом процесуальній формі, яка гарантує їх достовірність, а також дозволяє будь-якому суб'єкту кримінально-процесуальної діяльності користуватися ними незалежно від часу і місця формування .дізнання, у кримінальному процесі, викладені у розділі "Суб'єкти кримінального процесу", оскільки вони можуть виступати як свідки у кримінальній справі. Тому особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя при провадженні розслідування або розгляду справи повинні пізнавати факти, що відносяться до минулого, лише за допомогою тих слідів, які ця подія залишила.. На підставі найрізноманітніших даних, фрагментарних, уривчастих свідчень вони відновлюють цілісну картину події, що відбулася, тобто встановлюють обставини вчиненого злочину й осіб, які його вчинили.

Розділ 1. Кримінально-процесуальні строки і повідомлення
1.1 Поняття процесуальних строків, порядок їх обчислення та поновлення
Дотримання матеріально-правових та процесуальних часових параметрів, установлених законом, є обов´язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді п одночасно важливим чинником, що гарантує охорону інтересів держави прав і законних інтересів осіб, залучених до сфери кримінального судочинства.
Кримінально-процесуальним законодавством регламентуються строки розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження дізнання, досудового слідства, пред´явлення обвинувачення, тримання обвинуваченого під вартою, призначення справи до розгляду, ознайомлення з протоколом судового засідання та проведення ряду інших дій.
Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України не містить визначення поняття процесуального строку, в ньому зазначено лише, ким, яким способом він може бути встановлений, продовжений і поновлений.
Узагальнюючи визначення поняття процесуальних строків, що пропонувалися багатьма вченими, слід зупинитися на такому визначенні. Процесуальний строк - це встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб´єктами кримінального провадження певних процесуальних дій (іноді - утримання від них) або прийняття процесуальних рішень. Складовими поняття процесуального строку є:
• встановлення їх законом, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням посадової особи;
• визначений період часу, з початком (плином) якого виникають (припиняються) права та обов´язки фізичних і юридичних осіб.
Процесуальний строк обов´язково пов´язаний з будь-якою процесуальною дією або сукупністю дій. Це пояснюється той що строки в кримінальному процесі застосовуються не інакше, як засіб регулювання процесуальних відносин, що складаються з окремих дій суб´єктів, які беруть участь у процесі. Тому здебільшого вимога про додержання строки визначається одночасно з вимогою про здійснення самої дії. Зміст будь-якої правової норми визначається норми визначається метою, для досягнення якої її встановлено. У тих випадках, коли закон передбачає вимогу про додержання відповідного строку, метою передбаченої норми є забезпечення своєчасного здійснення її дії. Наприклад, передбачаючи обов´язок органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду приймати заяви та повідомлення про вчинений злочин або про злочин, який готується, та прийняти рішення, закон має па меті забезпечити розгляд відповідним органом кожного повідомлення заяви про злочин. Встановлюючи у даному випадку строк, закон має на меті забезпечити своєчасний розгляд заяви чи повідомлення.
Забезпечуючи підозрюваному право давати показання, закон встановлює обов´язок слідчого або особи, яка провадить дізнання, негайно допитати підозрюваного після його затримання або обрання до нього запобіжного заходу у виді взяття під варту. Якщо неможливо провести допит негайно, то підозрюваний повинен бути допитаний - не пізніше двадцяти чотирьох годин після його затримання (ч. 2 ст. 107 КПК України). У такому разі строк повинен забезпечити своєчасний допит підозрюваного, а також своєчасну перевірку обставин, що стали підставою для затримання особи. У цьому розумінні строк допиту затриманого є однією з гарантій його прав та законних інтересів.
Отже, процесуальні строки в кримінальному процесі є різновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здійснення у кожній кримінальній справі завдань судочинства. Цей висновок має принципове значення для правильного розуміння і застосування кожної норми закону, яка містить вимогу про додержання визначеного строку.
У кримінальному процесі не всі процесуальні дії регламентовані за допомогою строків. Надмірне регулювання процесу строками перешкоджатиме здійсненню органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та судом своїх функцій. Ці міркування обумовили правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалість часу провадження більшості слідчих дій (допиту, обшуку, виїмки тощо), в деяких випадний передбачають альтернативні строки (три - і десятидобовий для вирішення питання про порушення кримінальної справи) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки провадження розслідування і строки тримання під вартою при розслідуванні справи).

2

 

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара