Роль права власності на землю при визначені ефективності аграрного землекористування (Код: 65)

Рейтинг:
Роль права власності на землю при визначені ефективності аграрного землекористування
zoom Увеличить изображение
Цена: 150.00 грн
Количество: 

1

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ПРИ ВИЗНАЧЕНІ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
1.1 Формування земельного ринку та ринкових відносин
1.2 Правовстановлюючі документи на землю
1.3 Форми права власності на землю
Висновок до розділу 1
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ПРИ ВИЗНАЧЕНІ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
2.1. Стан і динаміка права власності на землю в Україні
2.2. Умови надання права власності на землю та права землекористування
2.3 Аналіз та оцінка реформування земельних і майнових відносин в Україні
Висновок до розділу 2
РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ПРИ ВИЗНАЧЕНІ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
3.1 Врегулювання земельних відносин та права власності на землю у аграрному секторі
3.2. Винекнення агрохолдінгів, передача майнових прав у оренду
3.2. Удосконалення майнових прав в аграрній сфері
Висновок до розділу 3
ВИСНОВКИ
ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

З давніх часів власність, і, зокрема, власність на землю в аграрному секторі, займала важливе місце в житті кожної людини. Адже маєш власність – маєш гроші. Маєш гроші – маєш владу. Нині суспільство істотно змінилось, модернізувалось, удосконалилось і право власності перейшло на більш високий, більш досконалий рівень, проте аж ніяк не втратило свого захисного первинно-меркантильного значення. Цілком логічно, що сучасне законодавство нашої країни змінилося, удосконалилося та демократизувалося.
З прийняттям Конституції закладена концепція правової системи України, правова база розвитку всіх галузей законодавства, в тому числі земельного законодавства, в основі якої – забезпечення прав і свобод людини, розвитку незалежної, правової і соціальної держави. Питання права власності взагалі і питання права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси, забезпечується державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об'єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.
Оскільки історично так склалося, що земля досить довго була лише власністю держави, то сучасному українському законодавцю треба дуже пильно і серйозно відноситись до цих питань. Навіть і після стількох років незалежності України та проголошення її демократичного розвитку, питання земельних відносин стоять досить гостро і потребують пильної уваги і най скорішого вирішення. Тому тема „Роль права власності на землю при визначені ефективності аграрного землекористування" є однією з найактуальніших на даний момент, а проблеми, які виникають не тільки у загальнодержавних масштабах, а і на місцях, потребують дуже часто судового розгляду.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ ПРИ ВИЗНАЧЕНІ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
1.1. Формування земельного ринку та ринкових відносин
Ринок землі - це фрагмент економічного простору, сфера дії економічних відносин, що скла¬даються в процесі купівлі-продажу, оренди, застави, дарування і успадковування цього ресурсу. Згідно з поглядами українських вчених сучасний ринок землі - це сфера товарного обміну, в якій земля виступає товаром. Він є регулятором перерозподілу земель і переходу прав власності від одного землевласника до іншого. Ви¬ходячи з конкретних економічних умов, що склалися в нашій країні, під ринком землі, насамперед, розуміють визначення її вартості та визнання капіталом нарівні з іншими засобами виробництва й обі¬говими коштами [6, с. 28].
Основними елементами повноцінного функціонування земельного ринку є: на¬явність землі як об'єкта купівлі-продажу; соціально-економічна мотивація виходу на земельний ринок продавців земельних ділянок; наявність платоспроможних по¬купців земельних ділянок; створення необхідної інфраструктури земельного рин¬ку; встановлення параметрів рівноважного ціноутворення на різні категорії земель, їх диференціація; організаційно-правовий механізм оформлення угод і цивільного функціонування земельного ринку; державне регулювання земельного ринку на на¬ціональному рівні.
Існування зазначеної сукупності елементів як системи, зважаючи на виняткову значущість земельних ресурсів, не може бути довільним процесом і потребує опти-мізації всіх ланок усієї системи. Таку оптимізуючу роль може здійснити лише дер¬жава, перш за все своїм законодавчим регулятивним впливом. Формою реалізації та¬кого впливу має стати закон «Про ринок земель» [17], що покликаний встановити правові та економічні засади організації і функціонування ринку земель, а також порядок проведення земельних торгів.
Останнім варіантом відповідного законопроекту передбачено, зокрема, створен¬ня Державного земельного банку України - спеціалізованої державної фінансової установи, основним завданням якої є кредитування сільськогосподарських товаро¬виробників під заставу землі та іншого майна, а також державного оператора - спе¬ціалізованої державної установи у сфері управління центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що має забезпечити додержання єдиної процеду¬ри продажу земельних ділянок державної або комунальної власності та права оренди на них на всій території України [3, с. 44].
Значним не лише правовим, але й регулятивно-організуючим поштовхом до створення земельного ринку стало прийняття Закону України «Про Державний земельний кадастр» [16], який визначає нову кадастрово-регістраційну систему. На даний момент основні державні зусилля по формуванню Державного земельного кадастру спрямовані на створення його картографічної основи та формування автоматизованої системи ведення.
На початок 2012 р. вже практично завершено створення сучасної картографічної бази державного земельного кадастру. Це є основою для відображення з необхідною точністю кордонів понад 13 мільйонів земельних ділянок, без чого реальне проведення змін у власності на землю неможливе навіть технічно. Повністю також завершено суцільну аерофотозйомку території України, планово завершується зйомка населених пунктів [4, с. 87]. В той же час створення кінцевого продукту - індексних кадастрових карт територій областей, гальмується невизначеністю кордонів окремих з них. Це один із проявів невирішеності багатьох питань удосконалення системи дер¬жавного регулювання ринку землі.
Друга важлива складова системи Державного земельного кадастру - автомати¬зована система його ведення. Це програмно-апаратний комплекс, який включає роз¬робку програмного забезпечення, налагодження каналів зв'язку, енергозабезпечен¬ня, створення комплексної системи захисту інформації, налагодження багаторівневої системи введення та перевірки інформації (центр - область - район) і, нарешті, навчання персоналу по всій вертикалі, який відповідатиме за її функціонування. Лише після введення в дію всіх елементів кадастру та реєстрації права власності на всі земельні ділянки можливо зняти мораторій на продаж землі. Без цього процес не лише купівлі-продажу землі, але й взагалі реформаторські зміни форм власності на землю, особливо під впливом крупного бізнесу, можуть перетворитися на непрозо¬рий процес з непередбачуваними економічними і соціальними наслідками. У цьому зв'язку Планом дій з проведення земельної реформи та створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення передбачено низку заходів правового, організаційного і технічного характеру щодо забезпечення функціонування Держав¬ного земельного кадастру [2, с. 48].
Важливою проблемою для ринку землі в Україні залишається її оцінка. На да¬ний момент коефіцієнт нормативно-грошової оцінки сільськогоспо-дарських земель збільшено в 1,75 рази, що дає можливість власникам паїв отримувати від оренди не 300-400 грн. з га, а близько 700 грн. З впровад-женням ринку земля дорожчати¬ме, тому за оренду люди отримуватимуть більше [4]. Фундаментальним чинником формування ринку землі має стати передбачене законопроектом «Про ринок земель» положення про те, що землі сільськогосподарського призначення дозволяється купу¬вати лише громадянам України, органам місцевого самоврядування і державі [17]. Юри¬дичні особи та іноземці не зможуть володіти українськими землями, але оренда їм не забороняється. Крім того, передбачається ввести обмеження на володіння землею, що в останній редакції законопроекту становить не більше 100 га [3]. Щоб уникнути скуповування на підставних осіб, потенційний покупець проходитиме різні перевір¬ки - податкову, антимонопольного комітету тощо. Спекуляції землею планується об¬межувати через високі ставки державного мита на повторний продаж земель.
Основними чинниками зміни цін на землю в подальшому залишаються розмір ділянки, наявність розвиненої інфраструктури і безпосередня якість землі. Відпо¬відно до цього двома основними напрямами розвитку земельного ринку в Україні є ринок сільськогосподарських земель і ринок земель несільськогосподарського при¬значення. З приводу формування земельних відносин в даному контексті існує ба¬гато дискусійних питань за і проти. Серед можливих небезпек, зокрема, вказують на зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, неконтрольоване зрос¬тання ціни землі, або навпаки - штучне її заниження, відчуження земельних ділянок. Особливо значним ризиком може стати те, що селяни через земельний ринок будуть продавати землю за непомірно низькими цінами, як правило на користь олігархів і тих, хто спекулює нею, а банки перетворяться у великих земельних власників у разі переходу закладеної землі у власність заставоутримувача. Деякі факти підтвер¬джують ці занепокоєння. Так, ринкова ціна на землю на основі узгодження попиту і пропозиції поки що не сформована, тому ціна на землю в Україні значно нижча, ніж у європейських країнах, і на даний момент складає близько 300 євро за га. Для по¬рівняння: у Польщі та Угорщині вона становить від 3 тис. євро, у Франції, Великій Британії - від 10 до 30 тис. євро [4].
Окремою проблемою є корупція у галузі земельних відносин, поширеність якої відзначається багатьма вітчизняними та зарубіжними експертами. Наприклад, на думку директора департаменту агробізнесу Європейського банку реконструкції і розвитку Ж.Меттеталя, високий рівень корупції є одним з головних чинників, що заважає Україні здійснити структурні зміни в аграрному секторі [11].
Отже, наявність багатьох проблем та ризиків зумовлює необхідність активної управ¬лінської ролі держави у реформуванні аграрних відносин. Тим більше, що на реалі¬зацію земельної реформи із Державного бюджету України на 2012 р. передбачено рекордне фінансування у розмірі 333,5 млн. грн. [12]. За відсутності ефективного управління ці кошти в черговий раз можуть бути витрачені безрезультатно. Загалом слід враховувати, що в період прове-дення суспільних реформ, частиною яких є аграрна, роль держави особливо збільшується. Зокрема, у одному з російських дослі-джень обгрунтовано стверджується, що головною умовою успішного про-ве-дення масштабних реформ є невичерпна сила влади, яка здатна одночасно проводити ре¬форми, примати під контро-лем ідеологічний фон та управляти ним [13, с. 30-31]. Управлінська роль держави є особливо важливою на початковому етапі реформу¬вання, оскільки не-ми-нуче виникає промі-жок часу, коли старі правові норми вже відмінені, а нові ще не почали діяти. Така ситуація зумовлює небезпеку великих пе¬рехідних втрат, для уникнення яких держава має бути сильною та дієздатною [14, с. 18].

2

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара