Розвиток інноваційної інфраструктури землекористування (Код: 65)

Рейтинг:
Розвиток інноваційної інфраструктури землекористування
zoom Увеличить изображение
Цена: 70.00 грн
Количество: 

1

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
1.1 Сутність та сучасна характеристика інфраструктури землекористування
1.2 Перспективи та рішення розвитку ринка інфраструктури землекористування
1.3 Законодавче забезпечення розвитку інфраструктури землі
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РОЗВИТКУ ІННОВАЦІНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
2.1. Аналіз розвитку інфраструктури землекористування в Миколаївській області
2.2. Аналіз сучасного стану інноваційної інфраструктури землекористування
2.3. Аналіз проблем розвитку землекористування
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
3.1 Удосконалення законодавчої бази розвитку інфраструктури
3.2 Розвиток земельних банків
3.3 Моделювання впорядкування терироріальних структур землекористувань
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі реформування земельно-майнових відносин власності неодмінною детермінантою розвитку продуктивних сил і земельних відносин є розвиток інноваційно-орієнтовного вектора аграрного сектора, в тому числі, однієї із важливих його складових – землекористування. Наукове визначення об'єктивної необхідності переходу на інноваційну модель зумовлена низькою ефективністю землекористування, посиленням деградаційних процесів ґрунтового покриву, суперечливим і складним характером земельних відносин у контексті завдань соціально-економічного розвитку регіону.
Дослідження економічних поглядів на історичному шляху щодо процесів інноваційного розвитку землекористування свідчать, що інноваційна діяльність не знаходить свого глибинного відображення в нових умовах господарювання на землі. Система поглядів, яка побутувала в економічних дослідженнях, спрямувала наукову думку в руслі догматизму та спрощення, через що остання не могла претендувати на сформовану економічну доктрину.
Кардинальна переорієнтація на інноваційний вектор розвитку землекористування на основі нарощування інвестицій з тим, щоб придати їм визначальну роль у раціоналізації землекористування в Україні почала поступово окреслюватись в останні роки незалежності України. Це яскраво простежується у наукових джерелах вітчизняних та зарубіжних вчених: В.Г. В'юна, С.М. Волкова, В.В. Горлачука, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, М.І. Долішного, С.І. Дорогунцова, Л.Я. Новаковського, І.М. Песчанської, А.Я. Сохнича, Ю.І. Стадницького, А.Г. Тихонова, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, Ю.Ю. Туниці, П.П. Руснака, Й. Шумпетера та ін.
Публікації робіт згадуваних авторів формує встановлення певної ідеології в цьому сегменті науки, в результаті чого окреслюються концептуальні основи інноваційно-орієнтованого землекористування. Проте і досі в центрі публічної уваги залишається багато актуальних, але не розв'язаних проблем, які б розкривали теоретико-методологічне обґрунтування та методичні положення розвитку інноваційно-орієнтованого землекористування, що мають вирішальне значення у сфері життєдіяльності людей. Тому практична потреба розв'язання цих проблем, яка покликана забезпечити функціонування сталого землекористування і визначила актуальність курсового дослідження.

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
1.1 Сутність та сучасна характеристика інфраструктури землекористування

Проблема формування інфраструктури ринку земель надзвичайно актуальна для країн з перехідною економікою, у тому числі для України. Під сучасним ринком розуміють будь-яку систему, яка дає можливість покупцям і продавцям здійснювати вільну купівлю-продаж товарів. Ринкова структура може виступати в різних формах. Це може бути: товарна біржа; газетні оголошення типу «продаю-купую»; інформаційно-комп'ютерні системи купівлі-продажу товарів тощо.
У будь-якій системі є передавальні ланки. Без них неможливе її існування. В економічній системі є свої сполучні ланки, які в цілому можна назвати економічною інфраструктурою. Ця інфраструктура виступає сполучною елементом у взаєминах між основними суб'єктами економічних відносин - виробниками економічних ресурсів, кінцевих товарів та їх безпосередніми споживачами.
Характеризуючи інфраструктуру ринку земель, слід виходити з того, що на розвиток економіки впливають не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні фактори, при цьому роль останніх у сучасних умовах зростає. Тому не можна собі уявити інфраструктуру ринкового типу складається тільки з уречевлених і неживих елементів.
Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі-це, перш за все, сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів даної системи [75]. З цього визначення випливає, що інфраструктура, як якась підсистема в іншій системі, покликана, по-перше, забезпечити функціонування взаємозв'язків між елементами самої системи, до якої належать її об'єкти та суб'єкти. Саме в цьому полягає її основна функція, яка, очевидно, має пасивний характер. Але обмежитися визнанням цієї обставини не можна. Інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодії елементів самої системи. Ця функція є активною.
Вперше термін «інфраструктура» був використаний в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруд, що забезпечують життєздатність збройних сил (початок ХХ століття). У 1940-ві роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що обслуговують нормальне функціонування матеріального виробництва.
Інфраструктура - це обов'язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи і підсистеми. Дослівно інфраструктура - це основа, фундамент, внутрішньої будови економічної системи.
Стосовно до ринку як самостійної підсистемі інфраструктура - це сукупність організаційно-правових форм, що опосередковують рух товарів і послуг, акти купівлі-продажу, або сукупність інститутів, систем, підприємств, які обслуговують ринок і виконують певні функції щодо забезпечення нормального режиму його функціонування.
У цілому, ринкова інфраструктура з точки зору свого походження, або природи, є не що інше, як інституціоналізована трансакція. Такий підхід випливає з товарно-грошової природи ринкової економіки, що являє собою потоки товарів, ресурсів і грошових коштів, безперервно рухаються через посередництво настільки ж безперервно здійснюваних угод (трансакцій). У свою чергу, трансакції укладаються і виконуються за допомогою цілої низки інститутів, вплетених в тканину економічної системи. Розвиненій ринковій економіці властива й відповідна мережа інститутів. Звичайно, в принципі, трансакції можуть здійснюватися і без використання інститутів. Таке можливо тільки на початкових стадіях переходу до ринку, коли відповідний інститут ще не склався. Але рано чи пізно трансакції поступово організуються і закріплюються у відповідних інститутах. Тому ринкова інфраструктура і виступає інституціоналізованою формою трансакцій.
Отже, інфраструктура ринку землі - це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування суб'єктів земельних відносин і регулюючих рух відповідних товарно-грошових потоків. Інфраструктуру ринкових земельних відносин формують численні інститути, серед яких слід виділити кадастрові центри, землеоціночні та землевпорядні організації, товарні біржі, інвестиційні та девелоперські компанії, банки, страхові організації тощо.
Інфраструктура ринку землі припускає такі елементи: земельне законодавство (Земельний кодекс); законодавство про захист навколишнього середовища; земельний кадастр; Державний комітет земельних ресурсів; Державний комітет охорони природокористування; державні регіональні земельні комітети; агентства по торгівлі землею; Земельна біржа; нотаріальні контори; Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на землю; консалтингові й інформаційні агентства на ринку нерухомості; Державний земельний банк; спеціальні інформаційні і професійні періодичні видання.
Отже, інфраструктура є важливим елементом, який забезпечує формування ринку сільськогосподарських земель. Передбачається створення інфраструктури у складі земельних банків, бірж, земельного суду, страхових компаній, юридичних фірм, агентств оцінювачів земельної власності, об'єднань фермерів, рекламних агентств тощо, які надаватимуть консультативні, інформаційні та посередницькі послуги учасникам земельного ринку.
На сучасному етапі розвитку економіки України особливо гостро стоїть проблема раціонального використання й охорони земельних ресурсів. При цьому її не можна розв'язати як силовими методами, так і односторонніми намаганнями землевласників та землекористувачів. Стратегічний напрям підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки ґрунту, головного фактора життєдіяльності нинішнього й наступних поколінь полягає у радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і земельними ресурсами. З метою вирішення окресленої проблематики необхідно залучити землевпорядників, економістів, політиків, фахівців різних галузей промисловості та аграрного виробництва, діяльність яких пов' язана з використанням земельних ресурсів.
Осмислення складності вищезазначеної проблеми дозволяє зробити висновок щодо актуальності переходу на інноваційну модель розвитку землекористування, яка враховує особливості функціонування суспільства на сучасному етапі та закономірності процесів використання земельних ресурсів і вплив на них інтенсивної виробничої діяльності, допустимі рівні антропотехногенних навантажень тощо.
Перехід до інноваційного розвитку землекористування потребує тривалого часу та відповідних методологічних розробок, нормативно-правового та інформаційного, організаційного забезпечення тощо.
Переорієнтація на інноваційний вектор розвитку землекористування окреслився в останні роки незалежності країни. Це яскраво простежується у наукових джерелах вітчизняних вчених: В.В. Горлачука, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Л.Я. Новаковського, А. Я. Сохнича, Ю. І. Стадницького, В.М. Трегобчука., Третяка А., Ю.Ю. Туниці, П.П. Руснака та ін.
Незважаючи на значну кількість праць цих авторів, і досі залишається багато актуальних, але не розв'язаних проблем, які б розкривали теоретико-методологічні аспекти інноваційного землекористування, не визначено єдиного, загальнопризнаного підходу щодо його розвитку. Тому саме цій проблемі присвячена дана стаття. Її метою є узагальнення існуючих теоретичних засад інноваційного землекористування, дослідження його актуальності в забезпеченні раціонального використання земель та їх охороні.
Дослідження концептуальних підходів [7; 8; 9; 10] щодо побудови моделі інноваційного розвитку землекористування дозволило зробити попередній висновок: розвиток вітчизняного землекористування на основі "антропогенної" парадигми зайшов у безвихідь. Так званий прогрес реально є регресом. Це видно з того, що діяльність землевласників та землекористувачів спрямована насамперед на необхідність інтенсивного використання грунту з метою виробництва макси-мальної кількості сільськогосподарської продукції, не беручи до уваги те, що фізичний товар (продукція) - це тільки інструмент для вирішення тимчасових фінансових проблем господарюючих суб'єктів на землі. За таких умов виробників невідмінно очікують проблеми, пов' язані з руйнуванням грунтового покриву як біокосного природно-історичного тіла.

2

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара