Дипломна робота: Методологічні засади управління с/г землекористуванням (Код: 58)

Рейтинг:
Дипломна робота: Методологічні засади управління с/г землекористуванням
zoom Увеличить изображение
Цена: 150.00 грн
Количество: 

1

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ
1.1 Методичні аспекти управління сільськогосподарським землекористуванням
1.2 Сутність управління сільськогосподарським землекористуванням
1.3 Законодавче забезпечення управління сільськогосподарського землекористування
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1 Оцінка структури управління сільськогосподарським землекористуванням
2.2 Аналіз ефективності управління сільськогосподарським землекористуванням
2.3 Вплив соціально-демографічних чинників на управління сільськогосподарським землекористуванням
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ
3.1 Обґрунтування методів управління сільськогосподарським землекористуванням
3.2 Подальший розвиток законодавчого забезпечення управління сільськогосподарським землекористуванням
3.3 Вплив змін у системі управління землеустром в Україні
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

РОЗДІЛ 1

 

ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ   УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ

 

  1. 1.1 Методичні аспекти управління сільськогосподарським землекористуванням

 

За даними Всесвітньої продовольчої організації (ФАО), землі сільськогосподарського призначення займають 1/3 частину суші. Аналіз сільськогосподарського землекористування в світі доводить, що в цілому рівень використання земель поступово зменшується за виключенням країн Середньої Азії. Основними факторами, які впливають на сільськогосподарську освоєність відповідних територій є: густота населення, природнокліматичні умови, рельєф, економічний розвиток та родючість ґрунтів.

 

Із зміною форм власності на землю змінюються і самі суб’єкти землекористування та зявляються нові форми землекористування (табл. 1).

 

Таблиця 1.1

 

Основні форми сільськогосподарського землекористування

 

Форми власності

Форми землекористування

Первіснообщинна

Колективно-общинна

Сімейно-общинна

Сімейна

Приватна

Індивідуальна, сімейна

Державна

Колективна

Муніципальна

Адміністративна

 

В залежності від видів землекористувачів: держава, сім’я, одноосібник тощо та їх власнісного статусу слід виділити формальних, часткових або повноправних землекористувачів. Формальний землекористувач,   як правило є власником земельної ділянки, яку передає на умовах оренди або на інших умовах іншому землекористувачу. Частковий землекористувач виступає співвласником або співземлекористувачем. Повноправний землекористувач одночасно є власником і землекористувачем.

 

Для безпосереднього розуміння сутності управління землекористуванням як економічної функції власності на землю, проаналізуємо існуючі публікації та дослідження з цього напряму. У контексті управління земельними ресурсами досі існує чимало нечітких та неузгоджених аспектів його тлумачення. Так, A.M. Третяк відзначає, що «управління земельними ресурсами в ринкових умовах означає процеси реєстрації і розповсюдження інформації про власність на землю, вартість і використання землі та пов'язаних з нею ресурсів» [64, 13]. В.В. Горлачук підкреслює, що «управління земельними ресурсами - це діяльність, спрямована на досягнення поставленої мети...» [19, с. 47], A.M. Третяк та О.С. Дорош зазначають, що «управління земельними ресурсами - це сукупність взаємозв'язків між елементами системи управління, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів» [65, с. 10].

 

Нині у розвинених зарубіжних країнах найчастіше у науковій і практичній діяльності застосовують визначення поняття «управління земельними ресурсами», прийняте Міжнародною федерацією землемірів (FIG). Зокрема, під «управлінням земельними ресурсами розуміється процес визначення, запису і застосування інформації про власність, використання та оцінку земель, що забезпечує здійснення політики у сфері землекористування» [26, с. 18]. В основі цього визначення лежать дослідження і відповідна дефініція вчених та фахівців Університету Дельфта Пауля Ван дер Молена і Християна Леммена. Управління земельними ресурсами при цьому розглядається як частина земельної політики. Під земельною політикою розуміється цілий комплекс законодавчих і соціально-економічних заходів, що визначають найкращі шляхи використання земель [16, с. 47]. Інше визначення дане фахівцями Світового банку, які вважають, що «земельна політика - це правила, що забезпечують використання і розподіл корисних властивостей землі - одного із головних ресурсів економіки» [28, с. 74].

 

Разом з тим останніми роками зарубіжні вчені доводять необхідність земельного адміністрування і землеустрою як основи для перетворення в життя земельної політики держави. Це означає, що реалізація основних засад земельної політики без поєднання функцій управління земельними ресурсами і землеустрою не можлива. Вони пояснюють це наступними причинами: земля - ключовий фінансовий актив для сільського і міського населення, яке особливо не має вільних коштів; земля створює основу для підвищення ділової активності та функціонування ринкових і неринкових структур, включаючи господарства населення та державні підприємства; раціональне використання та доходи від землі впливають на економічне зростання і подолання бідності; земельний контроль є головним чинником політичної стабільності і підвищення зайнятості населення; систематична деградація землі призводить до конфліктів і насильства, що спричинює соціальні вибухи; деформований земельний ринок потребує обов'язкового регулювання.

 

У процесі управління земельними ресурсами, як вважають в економічно розвинених зарубіжних країнах, досягаються наступні цілі: економічне зростання за рахунок залучення інвестицій, кредитів, збільшення продуктивності угідь; подолання бідності за підтримки фермерства, за рахунок появи надлишків продукції на ринках, зміни статусу (доходів) населення;

 

поліпшення управління в ході демократизації суспільства, при відсутності конфліктів і появі соціальної відповідальності в суспільстві; досягнення природоохоронної стабільності за рахунок ефективного використання земель і їх охорони, проведення державного землеустрою [22, с. 12].

 

Оцінюючи ефективність управління земельними ресурсами як земельного адміністрування, у зарубіжній землевпорядній науці вчені розрізняють інструментарій управління земельними ресурсами і підтримуючі його засоби [19, с. 47]. До інструментів земельного адміністрування належать: державний землеустрій, економічні і правові методи державного регулювання земельних відносин і земельного ринку; планування розвитку землекористування, забезпечення гарантій і безпеки земельної власності, землеволодіння та землекористування; оподатковування землі; проведення земельної реформи. До підтримуючих засобів земельного адміністрування відносять: реєстрацію прав на земельні ділянки, земельний кадастр, заходи щодо оцінки, обліку використання і інвентаризації земель та ін.

 

Разом з тим необхідно підкреслити, що президент Міжнародної федерації землемірів (FIG), професор Стіг Енемарк поділяє системи управління земельними ресурсами на три типи: класичну; перехідного періоду; комплексну багатофункціональну. Класична система управління земельними ресурсами використовувалася спочатку західноєвропейськими країнами (Францією, Німеччиною, Австрією, Італією, Іспанією та ін.) і призначалася насамперед для оцінки землі, виміру площ із метою наступного оподатковування. В її основі лежить систематична, достовірна і повна земельно-кадастрова інформація. При цьому при оцінці якості земель сільськогосподарського призначення використовуються показники врожайності сільськогосподарських культур на орних землях і продуктивності кормових угідь. Ця система реалізує принципи «від загального до конкретного» при проведенні земельної політики держави та підтримує державний інтегрований підхід до землеустрою, що містить у собі всі види діяльності, пов'язані з управлінням земельними і природними ресурсами, необхідні для стійкого розвитку територій [16, с. 41]. Тобто землеустрій, по суті, сам є системою управління земельними ресурсами.

2

 

Отзыв
Оставить отзыв
Имя
E-mail
Текст комментария
Оценка для товара